Було це давним – давно, у третьому столітті в 1600 році. В той час, у 280 році народився у Греції, в місті Лікійському, Святий Миколай. Батьки його – Теофан і Нона – з великою старанністю займалися вихованням свого єдиного сина. І вже з малих років Миколай дивував усіх своєю добротою. Нічого не бракувало малому Миколаєві – ні гарної одежі, ні смачної їжі. Та він був сиротою, бо рано померли його тато і мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Часто виходив на вулицю зі свого гарного будинку і грався з дітьми. Це були діти вбогих батьків і жили в темних глиняних хатках. Жалів їх Миколай і не знав, як їм допомогти.
Давно-давно, 1600 років тому, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові чималий спадок.
У серці Миколая була велика доброта, і він вирішив роздати своє майно бідним. Та тільки ж був він дуже несміливий і тому почувався нещасливим.
У безсонні ночі виходив Миколай на дах свого будинку й дивився на бідні домівки. Біля них спали їх убогі мешканці. У домівках, нагрітих за дня гарячим сонцем, було душно, отож люди лягали спати перед порогом на землі. Лежали вони в лахмітті, подертому на важкій праці в копальнях мармуру. Спали тут і малі діти, які ніколи ще не зазнали в житті радості.
І стискалося серце Миколая від цього людського горя. Він думав: «Як допомогти бідним дітям?»
Одного літнього сонячного дня Іринка, Петрик і Тарасик відправилися на прогулянку. Вони гуляли на моріжку біля хати, поки не натрапили на дивну скриньку. Невеличка таємнича коробочка лежала у траві і дивно виблискувала від сонячних промінчиків. Петрик підняв її та уважно почав розглядати. Вона була легка, ніби пуста, але відкрити її чомусь було неможливо. Довго хлопці мудрували над нею, і ось, нарешті, вона відкрилася
