Святий Миколай

            Було це давним – давно, у третьому столітті в 1600 році. В той час, у 280 році народився у Греції, в місті Лікійському, Святий Миколай. Батьки його – Теофан і Нона – з великою старанністю займалися вихованням свого єдиного сина. І вже з малих років Миколай дивував усіх своєю добротою. Нічого не бракувало малому Миколаєві – ні гарної одежі, ні смачної їжі. Та він був сиротою, бо рано померли його тато і мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Часто виходив на вулицю зі свого гарного будинку і грався з дітьми. Це були діти вбогих батьків і жили в темних глиняних хатках. Жалів їх Миколай і не знав, як їм допомогти.

            Був у Миколи старий учитель, що вчив його молитися, читати і писати. Одного разу читав він із учителем Святе Письмо. «Коли ти робиш добро, то нехай твоя правиця не відає, що робить лівиця…»

         Замислився Миколай. «Як це розуміти?» - спитав учителя. «Коли робиш добре іншому, то не треба нікому про це оповідати. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками».

          Була пізня осінь. Миколай знав, що багато діток з його околиці сидять у голоді й холоді. Ось родина старого Олександра. Мати лежить хвора, а у Петруся немає чобіток.

          Сьогодні він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі ломаччя, бо не було чим топити в печі.

           Увечері Миколай тихесенько побіг до комори, набрав у торбинку харчів, у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх, нові чобітки. Все це склав у велику торбу і сховав.

           Вночі підійшов до хатини Олександра, пробрався до порога, поклав торбинку й побіг назад. Усі спали. Вранці старий Олександр знайшов торбу коло свого порога й не міг натішитися дарунками. Хто це міг зробити і кому дякувати, не знав.

         Уранці придивлявся Миколай із даху свого будинку, як раділи бідні діти.

             З того часу Миколай часто робив такі дарунки бідним у своїй околиці. Люди милили Бога за невідомого, Що допомагає їм.

             Минули роки, виріс Миколай, вивчився і не хотів зберігати свого майна. Віддав усе бідним, сам став священиком  і скрізь чинив тільки добро.

                Двері його дому завжди були відкриті для всіх, бо їх любив і приймав радо. Коли Миколай помер, то його  душа стала перед Господнім престолом, Господь спитав: « Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на землі?»

               - Нічого не бажаю, тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на Землю і відвідувати дітей.. Усміхнувся ласкаво Господь і сказав:

               - Знав я, яким буде твоє прохання. Щороку в день твоїх іменин зможеш сходити на Землю.

               Миколая причислили до святих. З того часу всі згадують Святого Миколая, свято його відносять до зимового місяця – грудня. Миколай ходить по Землі й розносить добрим дітям дарунки. Знає Святий Миколай, що всі малі діти добрі й чемні, мають добрі серця, люблять батьків, свій український народ і рідний край  -  Україну. Цім дітям будуть чудові дарунки, а тим хто не дуже поважав старших, не слухався батьків, покладе Миколай під подушки прутика.